За даними фольклористів, було записано близько 500 тисяч українських пісень і менше десяти відсотків опубліковано. Наразі найповніші зібрання – це п’ятитомник «Українська народна творчість» та десятитомник «Українські народні мелодії». Згідно з ЮНЕСКО, у фонотечному фонді України знаходиться більше 15 тисяч пісень (для зрівняння, друге місце посідає Італія з її 6 тисячами пісень).
За жанром українська пісня поділяється на обрядові (календарно-обрядові та родинно-обрядові), побутово-ліричні (родинно-побутові, соціально-побутові) та епічні пісні.
Календарно-обрядові в свою чергу поділяються на цикли: зимовий (щедрівки, колядки ), весняний (веснянки, хороводні ігри), літній (петрівки, купальські, жниварські пісні). Найпопулярнішою календарно-обрядовою піснею є щедрівка «Щедрик» в обробці Миколи Леонтовича, також відома як The Little Swallow або Carol of the Bells.
До родинно-обрядових належать весільні пісні («Ой стала я на билиночку», «Ой думала та гадала», «Приїхали гості», «Ненько моя та рідненька», «Ой пливе човен по росі»)
та голосіння (пісня-плач речитативного характеру).
Родинно-побутові та соціально-побутові пісні – це пісні про життя та побут окремих груп населення («Та немає в світі гірш нікому», «Та забіліли сніги», «Ой, піду я лугом», «Ненько ж моя, ненько», «Ой, матінко-зірко», «Ой мала вдова сина сокола», «Летів орел, летів», «Весна красна наступає», «Забіліли сніги»).
До епічних пісень належать історичні пісні («Чи не той то хміль», «Гей, не дивуйтесь, добрії люди», «Про Байду», «Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче», «За Сибіром сонце сходить»), думи («Дума про невольників», «Плач зозулі», «Козак Голота», «Дума про втечу трьох братів з Азова», «Невільники на каторзі»), билини (про Іллю Муромця, Добриню Микитича та Олексія Поповича).