Тарас Шевченко – видатний український письменник та талановитий художник, громадський та політичний діяч, автор збірок віршів, поем, балад та понад тисяч картин.
Класик української літератури є національним героєм та символом України, де в його честь названо більше, ніж 160 населених пункта.
Тарас Григорович Шевченко народився 8 березня 1814 року в невеликому селі Моринці, Черкаської області, у багатодітній сім’ї селян-кріпаків.
Дитячі роки юного таланта пройшли в селі Кирилівка (зараз село носить назву Шевченкове), куди сім‘я переїхала в 1816 році. Цікавість до поезії та малювання у Тараса проявлялася змалечку – у 8 років він почав займатися грамотою з місцевим дяком Совгирею. Саме тоді і намалював одну із своїх перших картин «Коні й Солдати», які, на жаль, не збереглися.
У 1823 році від тяжкої праці та голоду померла мати Тараса Катерина. Того ж року батько одружився із Оксаною Терещенко, удовою із трьома дітьми.
У 1825 році від тяжкої праці на панщині помер і батько Тараса Григорій. Після його смерті мачуха зі своїми трьома дітьми повернулася до села Моринці, а Тарас пішов у найми. Спочатку хлопець наймитував у дяка Петра Богорського, продовжуючи навчання грамоті, а згодом перейшов до диякона Єфрема, де почав вчитися малярству.
Коли Тарасу було 14 років, його зробили дворовим слугою поміщика Павла Енгельгардта у вільшанському маєтку. Саме тоді у Вільні, імовірно Шевченко відвідував лекції малювання професора Йонаса Рустемаса у Віленському університеті. У 1831 році Павло Енгельгардт узяв Тараса із собою до Петербургу, де віддав його на навчання до живописця Василя Ширяєва на чотири роки. У ці роки юний поет уперше почав писати вірші та узяв участь у розписі Большого театру, як підмайстер-рисувальник, створивши композицію «Александр Македонський виявляє довіру своєму лікареві Філіппу».
25 квітня 1838 року Шевченку видали відпускну – Карл Брюллов та Васить Жуковський викупили юного митця з кріпацтва.
Після викупу Шевченко став студентом Петербурзької академії мистецтв, де вивчав живопис та твори різних письменників.
Наприкінці 1839 року Шевченко захворів на тиф. Не зважаючи на хворобу, письменник продовжував плідно працювати і вже у 1840 році за сприяння Євгена Грибінки та на кошти Петра Мартоса уперше видав «Кобзар». До збірки ввійшли вісім творів: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої». Окремими виданнями були видані поеми «Гайдамаки» у 1841 році та «Гамалія» у 1844 році.
У 1842 році Шевченко намалював картину «Катерина», використавши сюжет однойменної поеми 1839 року. Саме ця картина стала однією із найвідоміших творів українського живопису.
У 1843 році Шевченко відправився в Україну, де написав вірш «Розрита могила», в якому висловив осуд поневолення українського народу Російською імперією.
30 жовтня 1844 року Петербурзький комітет Товариства заохочення художників надав Шевченку грошову допомогу для видання серії малюнків «Живописна Україна». Перші 6 гравюр («У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигирині») вийшли друком того ж року під назвою «Чигиринський Кобзар».
1844 році вийшов передрук «Кобзаря», куди було додано поему «Гайдамаки». Того ж року письменник написав «Сон» («У всякого своя доля»).
У 1845 році Шевченко відправився у свою другу подорож Україною, де написав «Іван Гус» («Єретик»), «Великий льох», «Наймичка», «Сліпий», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний яр», «Давидові псалми», «Заповіт», «Лілея», «Русалка».
У квітні 1846 року Шевченко вступив у Кирило-Мефодіївське братство, арешти якого почалися у 1847 році. 5 квітня 1847 року Шевченка заарештували, відібравши збірку «Три літа», й відправили під конвоєм до Петербурга, де ув’язнили його в казематі Третього відділу імператорської канцелярії. Перебуваючи за ґратами, Шевченко написав вірші «Садок вишневий коло хати…» та «Мені однаково…». Згодом письменника відправили в Оренбурзький окремий корпус із забороною писати й малювати. Там Шевченко таємно написав поеми «Княжна», «Варнак», «Іржавець», «Чернець», «Москалева криниця» та багато поезій. В Орській фортеці митець захворів на ревматизм.
У 1848 році Шевченко, беручи участь в Аральській експедиції, написав поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник» і понад 70 поезій.
У квітні 1850 року Шевченка заарештували вдруге й відправили до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, де він пробув 7 років. Там не тільки потай продовжив малярську й літературну творчість, а й почав вправи в скульптурі. Під час заслання Шевченко почав писати російською мовою повісті з українською тематикою («Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Художник», «Несчастный», «Близнецы»).
1857 року Шевченка звільнили із заслання.
Влітку 1859 року Шевченко відправився в Україну, де його заарештували втретє та зобов’язали повернутися до Петербурга.
Того ж року була написана поема «Марія», вершина творчості поета після заслання.
У Петербурзі митець вирішив зайнятися гравюрою і 2 вересня 1860 року рада Імператорської академії мистецтв визнала Тараса Шевченка академіком гравюри.
10 березня 1861 року Тарас Шевченко помер від наростаючої водянки. «Чи не покинуть нам, небого» – останній вірш поета.
Письменника було поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі, а потім у квітні того ж року перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева.