Леся Українка – одна із найвідоміших жінок України, видатна українська письменниця, перекладач, фольклорист, культурний та громадський діяч.
Леся Українка, справжнє ім’я якої Лариса Петрівна Косач-Квітка, народилася 13 лютого 1871 року у місті Звягель (зараз Новоград-Волинський). Мати, Ольга Драгоманова-Косач, дворянка за походженням, видала альманах «Перший вінок», була учасницею українського жіночого руху та письменницею. Вона писала під псевдонімом Олена Пчілка. Батько, Петро Косач, був юристом, дійсним статським радником, меценатом та пошановувачам літератури і живопису.
Дитячі роки Лесі (так її називали вдома, а пізніше стало її псевдонімом) пройшли на Волині серед письменників, художників та музикантів, які були частими гостями у будинку Косачів. Леся Українка та її старший брат Михайло навчалися у приватних вчителів і вже у 4 роки Леся вміла читати, у 6 – вишивати, у 7 – грати на роялі, у 8 – почала писати вірші, а у 12 – публікувалася у журналах.
Коли Лесі було 6 років, народилася сестра Оля, яка згодом стала її хорошою подругою.
У березні 1879 року заарештували Лесину тітку Олену Антонівну Косач за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна, а потім відправили у заслання. Леся вражена звісткою, у кінці 1879 року – на початку 1880 року пише свою першу поезію «Надія».
6 січня 1881 року під час святкування Водохреща у Лесі з’явилася застуда, що згодом переросла у тяжку хворобу. Влітку 1883 року у дівчини діагностували туберкульоз кісток, а у жовтні професор Олександр Рінек прооперував Лесі ліву руку, видаливши уражені кістки.
Починаючи з 1884 року, Леся Українка активно пише вірші та публікується в часописах «Зоря», «Дзвінок», «Літературно-Науковий Вісник». Цього ж року з’явився псевдонім «Леся Українка».
18 січня 1901 року Леся Українка, доглядаючи хворого Сергія Мержинського, з яким у неї були стосунки, за одну ніч написала поему «Одержима».
7 серпня 1907 році Леся Українка вийшла заміж за Климента Квітку, з яким прожила 6 років до самої смерті. Шлюб було оформлено у церкві Вознесіння Господнього на Деміївці у Києві.
Подружжя часто переїжджає – спершу живуть у Києві, потім у Ялті та у різних містах Грузії. В цей час Леся Українка плідно працює над «Айша та Мухаммед», «Кассандра», «На руїнах», «За горою блискавиці», «У пущі», «Руфін і Прісцілла».
Леся була високоосвіченою жінкою, про що свідчить той факт, що у 19 років вона написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів», який був надрукований в Катеринославі у 1918 році.
Леся Українка займалася перекладами, оскільки володіла багатьма мовами, а саме українською, російською, польською, болгарською, англійською, німецькою, французькою, італійською, давньогрецькою та латинню, а також вивчала грузинську, шведську та іспанську.
Поетеса з раннього віку багато подорожувала. Поїздки на лікування до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, часті перебування на Полтавщині, Одещині, у Криму та на Кавказі залишили великий відбиток у формуванні Лесиного світогляду.
На початку липня 1913 року хвороба туберкульозу нирок загострилася, погіршуючи стан поетеси. У віці 42 років, виснажена хворобою, Леся Українка померла. Це сталося 19 липня 1913 року в Сурамі, Грузія. Похована видатна українська поетеса на Байковому кладовищі у Києві.
